Швейцарія

Швейцарія – держава, розташована на стику Західної, Центральної та Південної Європи. Федеративна республіка, що складається з 26 кантонів, з федеральною владою у Берні. Країна не має виходу до моря і межує з Італією на півдні, Францією на заході, Німеччиною на півночі та Австрією і Ліхтенштейном на сході. Географічно розділена Швейцарським плато, Альпами та Юрами й охоплює загальну площу у 41 285 км², з яких площа суші — 39 997 км². У той час як Альпи займають більшу частину території країни, населення Швейцарії розміром у приблизно 8,5 мільйонів зосереджено переважно на плато, де розташовані найбільші міста, серед яких два глобальні міста та економічні центри Цюрих та Женева.

Швейцарія є традиційною країною туризму, вона утримує в цій сфері міцні позиції в Європі. Наявність розвиненої туристичної інфраструктури, мережі залізниць і автомобільних доріг у поєднанні з мальовничою природою і вигідним географічним розташуванням забезпечує приплив у країну значної кількості туристів, передусім німців, американців, японців, а останніми роками також росіян, індійців, китайців.

15 % національного доходу формується за рахунок туризму.

Швейцарія не має багатої художньої спадщини, хоча багато іноземних письменників і художники (наприклад, Вольтер, Байрон, Шеллі, Джеймс Джойс і Чарлі Чаплін) жили у Швейцарії. Навпаки, багато талановитих швейцарців, наприклад, Шарль Ле Корбюзьє, Пауль Клее, Альберто Джакометті і Жан-Люк Годар покинули країну і стали знаменитими за кордоном.

Письменник Герман Гессе, який прийняв швейцарське громадянство — найвідоміший «місцевий» автор. Екземпляр його роману «Сіддхартха» можна було знайти в рюкзаку кожного західного хіпі, що відправляється до Індії. Германо-швейцарський драматург і романіст Макс Фріш був одним з найшанованіших у Європі авторів у 50-ті роки. Його бестселер, виданий у 1957 році, «Гомо фабер», був екранізований у 1991 році Уолком Шлондорфом і вийшов під назвою «Мандрівник». Твори, написані у 18 столітті Руссо, який народився в Женеві, відіграли величезну роль у розвитку демократії, а Карл Юнг, що жив у Цюриху, зробив значний внесок до сучасного психоаналізу.

Народна культура Швейцарії включає спів йодлем, гру на альпійському ріжку та швейцарську боротьбу.

Швейцарія є лінгвістичною сумішшю, що включає три офіційні мови. Німецька (найчастіше це діалект швіцердюч), якою говорять близько 66 % населення, французька, якою розмовляють 18 % населення, та італійська — 10 % населення. Четверта мова — ретороманська, якою говорить 1 % населення, в основному в кантоні Граубюнде. Остання має латинське коріння і є архаїчною романською мовою, що збереглася в ізольованих від решти світу міжгірських долинах.

У Швейцарії немає особливо розвинених національних традицій у приготуванні страв, натомість швейцарські страви об’єднали в собі найкраще з німецької і французької кухні. Важливу частину в кулінарії швейцарців відіграють сири. Для приготування фондю використовуються сири емменталер і груйер. Ця страва подається у великій посудині разом з білим вином і маленькими кубиками хліба. Рості (хрустка смажена, дрібно порізана картопля) — національна страва німецької Швейцарії. Часто в меню входить свіжа риба з численних озер, здебільшого щука або форель. Швейцарський шоколад, смачний сам по собі, часто використовується для приготування різних десертів і тортів. Національним напоєм у Швейцарії вважається солодкий газований напій Rivella, вироблений із сироватки.