Польща

Польща – держава в Центральній Європі. З перепису населення 2015 року відомо, що в країні жило понад 38,5 мільйонів осіб, що робить її п’ятою найзалюдненішою країною Європейського Союзу, дев’ятою в Європі щодо площі та восьмою щодо числа людей. З 61 % населення живе в містах. Столиця й найбільше місто — Варшава. Інші великі міста — Краків, Лодзь, Вроцлав, Познань та Щецин.

Республіка розділяє державний кордон із сімома країнами Європи: на північному сході вона межує з Росією (Калінінградська область) та Литвою, на сході — з Білоруссю та Україною, на півдні — з Чехією та Словаччиною, а на заході — з Німеччиною. На півночі країна омивається водами Балтійського моря.

Польща лежить у зоні помірного клімату. У верхній частині Судетів та Карпат спостерігаються ознаки гірського клімату. Середня літня температура — +17 °C, на узбережжі — до 19,3 °C в Нижній Сілезії просто коло Тарнува. У зиму, приблизно від 0 °C Свіноуйсьце; −1 °C в Сілезькій низовині, воєводстві Любуському та балтійському узбережжі; −3 °C у Варшаві; нижче від −5 градусів у регіоні Сувалки. Середньорічна температура коливається від більш ніж 9 °C в прямо під Вроцлавом, Легницею й Зеленою Гурою до 6 °C в регіоні Сувалки.

Річна кількість опадів — з 600 мм, найнижча близько 500 мм відмічена на Куяви, через багато озер у місцевості, а крім найвищих гірських місцин, було відмічено в середній частині узбережжя й на Сілезькій височині — близько 750—800 мм опадів на рік. Вегетаційний період держиться в середньому 180—190 днів на північному сході країни й до 235 днів у районі Слубіце, Ґлоґува і Вроцлава.

Число днів зі сніговим покривом збільшується з заходу на схід країни. На Щецинській низовині, Любуських землях і Нижній Сілезії сніговий покрив лежить менш ніж 40 днів на рік, в центрі Польщі з 60 днів, а коло Сувалків — понад 100 днів. Спекотні дні з максимальною температурою понад 25 °C спостерігаються нечасто з квітня по вересень, іноді в жовтні.

Культура Польщі має прадавню історію з моменту її зародження. Ранні її періоди (епоха бронзи) пов’язують з так званою Лужицькою культурою. Доля Лужицької культури, з якою історики співвідносять виокремлення праслов’ян від інших індоєвропейських народів, досі залишається предметом дискусій. Вона знала піднесення і спади. Після 500 року до нашої ери Лужицька культура перебувала в занепаді, викликаному, як вважають, кліматичними умовами, зокрема різким похолоданням. Скорочується виробництво металів і кераміки, знижується їхня якість. Скрутні умови життя змушують людей залишати місця постійного проживання, що викликає загострення міжплемінних конфліктів. Наприкінці І тисячоліття до нашої ери все ж таки настає період деякої стабільності. Лужицьку культуру заступають дві нові археологічні культури — Оксивська і Пшеворська. Перші п’ять століть нашої ери характеризуються істориками як період римських впливів. За цей час відновлюються виробництво заліза, ремесла, землеробство. Етнічне населення переважно складається зі слов’янських племен (90 %), які заведено називати пра-польськими. В основі духовної культури — загальнослов’янські язичницькі уявлення. Польська державність, що формувалася протягом попереднього часу, в IX—X століттях постає у дедалі більшій своїй визначеності. У другій половині X століття держава першої династії П’ястів була досить розвиненою військово-адміністративною машиною.